Один з чотирьох номінантів на «золоту пальмову гілку» Канського кінофестивалю в 2016 році, «Неоновий демон», новий фільм Ніколаса Віндинга Рефна викликав небувалий ажіотаж навколо себе і змусив говорити про себе на наймодніших тусовках і вечірках Європи.

В ході сюжету провінціалка Джессі, яка мріє стати супермоделлю, відкриває для себе новий, невідомий до цього світ. Щойно закінчивши школу, вона відправляється підкорювати Лос-Анджелес, де її помічає хлопець з інтернету і влаштовує любительську фотосесію на тему “красуня в крові” — центральний символ картини. Ці фотографії потрапляють на стіл ведучого модельного агентства і нікому невідому красуню запрошують на проби вже до іменитого фотографа. Професіонал, роздивившись вогняну стихію в тілі діви, знаходить спосіб це підкреслити. Незабаром дівчина розпалюється яскравіше інших моделей, і як буває в яскравих зірок, швидко зникає з поля зору. За різкий зліт доведеться розплатитися — Джессі опиняється в пастці медіа індустрії, і платить за це смертю. Її з’їдають конкурентки, таким чином віддають її тіло в культ краси, що передається за принципом перорального вживання.

Ель Фаннінг, Крістіна Хендрікс і Кіану Рівз були запрошені грати в одному фільмі надзвичайно красиву історію. Сміливий і красивий фільм в жанрі фешн-горрор розкриває зворотну сторону світу модної індустрії. Спершу приємно спостерігати за історією успіху молодої моделі-самородка. А з часом перебігу фільму ми все більше лякаємося цієї страшної машини під назвою “індустрія”. Масова культура працює на знищення культури в людині.

Фільм нагадує кошмар, який приснився режисерові одного разу вночі. Герої весь час в божевільних перегонах, весь час відчувають напругу: в офісах, нічних клубах, мотелях, фотостудії, на подіумі, в коридорі або в машині. У сцені, коли Джессі їде на побачення подивитися на нічний Лос-Анжелес з висоти, вона не видає внутрішньо почуття тривоги, але відчуває на собі палючий погляд місяця, цього маніакального хлопця і натовпу фанатів, які чекають, моргаючи вогнями міста. «Вони витріщилися на мене; напевно, в мені щось є»

У фільмі присутній цілий ряд художніх прийомів, які підкреслюють незвичайний задум. Перш за все це музичне оформлення і особливе розуміння тиші. Автор фільму сміливо керує аудіальним каналом впливу, використовуючи то різкі «атаки» на вушні раковини глядача, або навпаки довгі, майже німі сцени, які багато в чому позбавлені шумів простору — в цих сценах напівпошепки розмовляють головні герої, і це підсвідомо змушує звертати увагу на кожне випущене слово. Звертаючи увагу на графічну сторону фільму, можна сказати що тут все дуже ідеально, абсолютно, рівно, насичено. Складно відвести очей від того, що відбувається, у формах фільму чарівним чином вшитий його сенс. Головна героїня бачить «свій» світ, абстрактний, піднесений, ідеальний геометричними фігурами, одна з яких — трикутник. Люди і предмети в цьому світі показані зовсім інакше, космічно інакше.

Темпоритм сильно впливає на глядача своїми стрибками, ці зміни стрімкі, динамічні, фільм закінчується, кривавої глянцевою інсталяцією, що дуже відповідає духу часу. Але ціною цього приголомшливого кліпового стилю буде сюжет, зміст якого після другої половини фільму просто розбігається в різні боки, як таргани по кутах кухні. Рефн експериментує зі сценарієм, пише його самостійно і видозмінює під власні потреби, але слід зазначити що той же фільм «Драйв» 2011 року, зі запрошеними сценаристами Хусейном Аміні і Джеймсом Салліс виглядав куди більш завершеним за своїм задумом.

«Неоновий демон» — фільм для тих, хто сприймає інформацію очима, любить доповнювати побачене своїми роздумами, любить красивих дівчат, хто не злякається галюцинацій, кривавих потоків і кошмарного сну після перегляду фільму. Жорстокість, абсурдність, доведення до абсолюту культу краси може лякати. Але Рефн продовжує знімати красиві жахастики з акцентом на витончені художні рішення, як і в попередніх фільмах «Тільки бог простить», «Драйв» або зовсім старому «Стікаючи кров’ю» 1999 року випуску.

Чудовий коктейль «неоновий демон» гіпнотизує своїм брудом, своєю красою, його легко помітити на барній стійці, складно відвернути погляд і неможливо утримати рефлекторне бажання спробувати. Але випивши цей коктейль, людина перетворюється на тварину зі значною шкодою для психіки.

Автор: Станіслав Воля